Понад дві третини (68%) українців, які взяли участь в опитуванні в усіх регіонах, не бачать перспектив у масових протестах у себе в місті, або вважають такі протести малоймовірними. Перспективними називають такі протести 23% опитаних, свідчить дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки USAID.

Дослідники вказують, що протестні настрої поступово скорочуються. Для порівняння, у грудні 2017 року 62% опитаних вважали протести найближчим часом безперспективними, 27% – говорили про їхню перспективність. Водночас експерт фонду «Демократичні ініціативи» Сергій Шаповалов наголосив, що дані опитувань і реальність в Україні різняться. 

«У 2013 році на початку Євромайдану відсоток охочих вийти на протести був мінімальним. Але потім сталися події, які різко змінили ситуацію», – вказав дослідник. Шаповалов відзначив, що є подразники, які можуть вивести людей на вулиці. 66% від тих, хто не проти долучитися до протестів, готові вийти на вулиці проти підвищення тарифів, свідчить дослідження.

Голова соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко порівняв ці дані та результати досліджень свого центру.

«Упевнений, що протести через тарифи восени будуть. Але якщо не буде насильства, то це не переросте в ще один Майдан. До того ж, війна з Росією зменшує протестний потенціал. Більшість електорату, яка є промайданівською, часто невдоволена владою, але в час війни не спішать протестувати», – аргументує Биченко.

Загалом більшість дослідників, які долучилися до обговорення політичних настроїв 2018 року, визначили ймовірне грубе порушення владою прав людини або акт несправедливості найпотужнішим об’єднавчим чинником для масового протесту в Україні. Паралельно, на тлі загального зростання числа тих, хто вважає протест безперспективним, соціологи виділяють певне збільшення відсотка тих, хто заявляє про однозначну готовність вийти на протест. Ця тенденція є показовою, стверджує соціальний експерт Андрій Єременко, засновник Асtive Group.

«Загальна кількість охочих протестувати меншає, але кількість готових вийти на протест хоч зараз – більшає. Радикалізація. Уявіть, у Києві понад чотири мільйони мешканців. І ще мільйони переселенців та заробітчан. Уявіть, на протест вийде лише 1%. Мало нікому не здасться! Проте нині немає об’єднавчого подразника. Вони точкові», – каже дослідник.

Серед таких точкових подразників експерти виділяють релігійне протистояння навколо надання українській церкві томосу про автокефалію, зміни тарифів та добробуту. Водночас імовірна зміна політичного курсу України, зокрема в разі приходу до влади проросійських сил, здатна спонукати наймасовіші протести, прогнозує Андрій Биченко.

Дотепер наймасовішим протестом в Україні за понад чверть століття була Революція Гідності 2013–2014 років, стверджують соціологи.
…

Понад дві третини (68%) українців, які взяли участь в опитуванні в усіх регіонах, не бачать перспектив у масових протестах у себе в місті, або вважають такі протести малоймовірними. Перспективними називають такі протести 23% опитаних, свідчить дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки USAID.

Дослідники вказують, що протестні настрої поступово скорочуються. Для порівняння, у грудні 2017 року 62% опитаних вважали протести найближчим часом безперспективними, 27% – говорили про їхню перспективність. Водночас експерт фонду «Демократичні ініціативи» Сергій Шаповалов наголосив, що дані опитувань і реальність в Україні різняться. 

«У 2013 році на початку Євромайдану відсоток охочих вийти на протести був мінімальним. Але потім сталися події, які різко змінили ситуацію», – вказав дослідник. Шаповалов відзначив, що є подразники, які можуть вивести людей на вулиці. 66% від тих, хто не проти долучитися до протестів, готові вийти на вулиці проти підвищення тарифів, свідчить дослідження.

Голова соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко порівняв ці дані та результати досліджень свого центру.

«Упевнений, що протести через тарифи восени будуть. Але якщо не буде насильства, то це не переросте в ще один Майдан. До того ж, війна з Росією зменшує протестний потенціал. Більшість електорату, яка є промайданівською, часто невдоволена владою, але в час війни не спішать протестувати», – аргументує Биченко.

Загалом більшість дослідників, які долучилися до обговорення політичних настроїв 2018 року, визначили ймовірне грубе порушення владою прав людини або акт несправедливості найпотужнішим об’єднавчим чинником для масового протесту в Україні. Паралельно, на тлі загального зростання числа тих, хто вважає протест безперспективним, соціологи виділяють певне збільшення відсотка тих, хто заявляє про однозначну готовність вийти на протест. Ця тенденція є показовою, стверджує соціальний експерт Андрій Єременко, засновник Асtive Group.

«Загальна кількість охочих протестувати меншає, але кількість готових вийти на протест хоч зараз – більшає. Радикалізація. Уявіть, у Києві понад чотири мільйони мешканців. І ще мільйони переселенців та заробітчан. Уявіть, на протест вийде лише 1%. Мало нікому не здасться! Проте нині немає об’єднавчого подразника. Вони точкові», – каже дослідник.

Серед таких точкових подразників експерти виділяють релігійне протистояння навколо надання українській церкві томосу про автокефалію, зміни тарифів та добробуту. Водночас імовірна зміна політичного курсу України, зокрема в разі приходу до влади проросійських сил, здатна спонукати наймасовіші протести, прогнозує Андрій Биченко.

Дотепер наймасовішим протестом в Україні за понад чверть століття була Революція Гідності 2013–2014 років, стверджують соціологи.
…