Плівкова фотографія мала б давним-давно зникнути з приходом цифрової ери, однак дедалі більше ентузіастів продовжують з успіхом використовувати традиційні фотокамери.
Фотограф Патрік Джуст проводить багато часу на вулицях рідного Балтимора в пошуках заповітного кадру, який передав би унікальний характер цього старого приморського міста. В руках у нього незмінно камера, яка знімає на фотоплівку.
Насправді дуже часто в рюкзаку у нього одночасно лежать три різні камери з різною фотоплівкою.
“Ці старі камери часто відволікають людей від необхідності позувати, і в результаті виходять прекрасні фотопортрети. У цих плівкових апаратах є щось, що налаштовує людей дружньо, і я намагаюся цим скористатися”, – каже фотограф.
Патрік Джуст належить до дедалі більшого племені фотографів, які не мають наміру відмовлятися від плівки.
Деякі з них – старі фотографи, які завжди знімали тільки на плівку, але серед ентузіастів чимало й молодих людей, які почали фотографувати вже в цифрову епоху.
Едгар Інгланд, керівник лондонської компанії, яка спеціалізується на продажу і проявленні фотоплівок, каже, що десять років тому коробка з сотнею упаковок плівки розходилася за місяць-півтора, а зараз її розпродують за кілька днів.
У його магазині можна купити все, що потрібно для проявлення і друку з фотоплівок. У лабораторії можна замовити ручне проявлення чорно-білих плівок.
“У наші дні у всіх є смартфони, які дозволяють кожному без особливих зусиль робити непогані знімки. Але при цьому справжня фотографія, яка робиться на плівку і вимагає немало вміння, приносить значно більше задоволення”, – говорить Едгар Інгланд.
За його словами, вперше він помітив ознаки повернення інтересу до плівкової фотографії в середині 2000-х років.
Занепад технології плівкової фотографії почався у 1975 році. У грудні того ж року Стів Сассон, молодий інженер, який працював у компанії Kodak, створив першу модель цифрової камери, яка працювала.
Вона важила три з половиною кілограми і записувала чорно-білі зображення на касетну плівку, але все одно, це була революція в техніці фотографування. Саме тоді “джин цифри вирвався з пляшки”.
З кожним роком промислові гіганти, які раніше заробляли мільярди на виробництві звичайних камер і фотоплівки, відчували дедалі більше труднощів. Один за одним закривалися фотомагазини та лабораторії з обробки плівок. Поява смартфонів ознаменувала остаточний кінець плівкової фотографії як елементу масової культури.
Разом з плівковими апаратами, здавалося, назавжди зникла і ціла область переживань – люди перестали турбуватися, що у них не вистачить плівки на найцінніший кадр, вони відвикли здавати плівку на проявлення і з хвилюванням переглядати негативи в пошуках цього самого кадру. Складні підрахунки витримки і діафрагми також залишилися в далекому минулому.
Але що ж змушує деяких фотографів повертатися до старих і таких незручних методів плівкової фотографії? Причин для цього безліч.
Декому доводиться працювати з фотографіями дуже великого формату, які при використанні цифрової техніки обходяться надто дорого.
Інші фотографи люблять менш насичені фарби плівкових негативів і зернистість зображень.
Ще дехто хоче тримати у своїх руках весь процес фотографування – від зйомки до проявлення і друку.
Протягом століття були створені тисячі різних моделей плівкових камер – від найпростіших “дзеркалок” до найскладніших професійних апаратів, які і проклали шлях до створення цифрової фототехніки. З перемогою цифрової фотографії багато старих камер виявилися забутими.
На ринку тепер з’явилося безліч дорогих в минулому фотокамер, які тепер по кишені пересічному фотографу. Радянські “Зеніти” і знамениті шведські плівкові камери Hasselblad зараз можна купити за порівняно невеликі гроші.
Не можна заперечувати, що плівкова фотографія – заняття не для тих, хто надто цінує свій час. Вона заснована на цілому ряді навичок і складних дій, які вимагають підготовки.
Але при цьому фотограф не відволікається на постійний перегляд відзнятих кадрів, їх обробку та вилучення. Це дає йому можливість зосередитися на самому процесі зйомки.
Багато методів фотографії, які використовуються зараз у цифровій фотографії, виникли в часи плівкових фотокамер.
Сервіс Instagram наслідує прийоми “ломографії”, яка була розроблена шанувальниками дешевих радянських фотокамер ЛОМО. Зростає популярність крос-процесингу, який також використовує досвід обробки плівок неправильними реактивами для зміни кольорів і підвищення контрастності.
Незважаючи на минулі труднощі з виробництвом фотоплівок, американська корпорація Kodak продовжує випускати безліч їх найменувань, а британська фірма Ilford, що випускає чорно-білі плівки, знову приносить прибуток – через десять років після того, як її керівництво мало не оголосило про банкрутство.
Едгар Інгланд спостерігає за змінами за прилавком власного магазину. Старі виробники фотоплівок зникли, але на зміну їм прийшли нові компанії, наприклад, німецька фірма Adox або бельгійська Agfa-Gevaert. Одна така компанія – Cinestill – навіть створює фотоплівку з кіноплівки корпорації Kodak, яку досі використовують такі кінорежисери як Квентін Тарантіно і Крістофер Нолан.
Тим часом Патрік Джуст проводить дні і ночі на вулицях Балтимора, озброєний старими фотокамерами, які часто викликають подив у людей, яких знімає фотограф.
“Це як в скульптурі, – говорить він. – Якщо ви звикли працювати з глиною, вам важко переходити на метал або дерево, навіть якщо всі працюють тільки з ними”.
Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ
залишити коментар: