Державне бюро розслідувань 8 травня закрило справу про перешкоджання професійній діяльності журналістів видання «Цензор.нет» Івана Марусенка та Михайла Криворучкіна з боку народного депутата від «Опозиційної платформи – За життя» Олександра Пономарьова, який у лютому 2018 року в кулуарах Верховної Ради напав на них, вирвавши з рук телефони.
Слідчий ДБР не побачив у цих діях парламентаря «складу злочину». Водночас потерпілий журналіст Іван Марусенко вважає це рішення незаконним і вже подав скаргу на ім’я генпрокурорки Ірини Венедіктової з проханням його скасувати.
У постанові про закриття кримінального провадження слідчий ДБР Олександр Амелін обґрунтував своє рішення тим, що «розмова двох депутатів мала конфіденційний характер», «дозвіл на зйомку її учасники не давали», а тому, на його думку, «перешкоджання незаконній професійній діяльності журналіста не утворює складу злочину». Текст постанови слідчого ДБР є в розпорядженні редакції.
Адвокат журналіста Івана Марусенка Анатолій Попов направив скаргу на рішення слідчого ДБР до генеральної прокурорки Ірини Венедіктової – адже «скарга на незаконне закриття цього кримінального провадження має бути предметом уваги та розгляду генерального прокурора, який входить… до системи прокурорів, які мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих», а «вручення підозри народному депутату – це компетенція виключно генерального прокурора».
У скарзі захист журналіста звернув увагу на обставини справи: «Обставини справи чітко вказують про те, що журналісти Марусенко І.П. та Криворучкін М.В. проводили відеозйомку відкрито. Спілкування між депутатами Соболєвим С.В. та Пономарьовим О.С. проводилося у публічному місці, де перебувають депутати, журналісти та інші особи, які дотичні як до діяльності депутатського корпусу, так і до висвітлення цієї діяльності публічного характеру. Обставини справи вказують на те, що спілкування між депутатами відбувалося саме за результатами їхньої діяльності як народних депутатів і саме таку діяльність висвітлюють журналісти, які акредитовані у Верховній Раді України», – йдеться в документі.
Тому, на думку юриста, це «спростовує висновок слідчого Амеліна О.В. про те, що журналісти Марусенко І.П. та Криворучкін М.В. мали отримати «дозвіл на зйомку» у народних депутатів України Соболєва С.В. та Пономарьова О.С».
Крім того, за словами адвоката Попова, жодних зауважень чи прохань від депутата Пономарьова припинити його знімати під час окремого спілкування з журналістами не надходило. Натомість саме в той момент, йдеться у скарзі, парламентар «здійснив напад на журналістів і вихопив з їхніх рук мобільні телефони, які журналісти використовували при здійсненні своєї професійної діяльності».
«Небезпека позиції, яка висловлена ДБР в обґрунтування підстав для закриття цього кримінального провадження полягає в тому, що ДБР запроваджує нові стандарти в оцінці діяльності журналістів, розподіляючи її на законну і незаконну за принципом щодо отримання згоди публічної особи на висвітлення питань діяльності такої особи. Тобто, якщо депутат Пономарьов не хоче, щоб про його діяльність журналісти збирали інформацію, то така діяльність журналістів, на думку слідства, вже вважається незаконною. Очевидно, що запровадження таких стандартів зведе нанівець роль ЗМІ як «сторожового пса демократії», – підкреслив Анатолій Попов. – Не кажучи вже про те, що така позиція слідства прямо іде всупереч усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо права на висвітлення діяльності публічних осіб, до яких за визначенням відносяться політики».
У 2018 році у Верховній Раді тодішній народний депутат від депутатської групи «Воля народу» Олександр Пономарьов (нині він депутат від партії «Опозиційна платформа – За життя») напав на журналіста «Цензор.нет» Івана Марусенко та його колегу Михайла Криворучкіна й вирвав у них з рук телефони, якими вони здійснювали зйомку.
Того ж дня за цим фактом було відкрито кримінальне провадження щодо перешкоджанню законної діяльності журналістів.
Згодом, у травні 2016 року в Генпрокуратурі повідомили, що направили до Верховної Ради подання на притягнення депутата Олександра Пономарьова до кримінальної відповідальності. Однак у червні того ж року регламентний комітет Верховної Ради відмовився його підтримати, визнавши подання тодішнього генпрокурора Юрія Луценка «невмотивованим», а докази «сумнівними».
Розгляд справи тривав близько двох років. А на початку 2020 року провадження було передано до Державного бюро розслідувань.
залишити коментар: